Play

스웨덴 예테보리의 십대 소년들이 또래를 2년간 40차례에 걸쳐 강탈한 실제 사건에서 영감을 얻었다. 따돌림, 인종 문제와 정체성, 사회적 구조에 대한 감독의 기민한 통찰력이 엿보이는 영화.

Egy 12-14 éves, színesbőrű fiatalakokból álló banda két éven keresztül 40 alkalommal rabolt ki hasonló korú gyerekeket Göteborgban, Svédországban. A helyszín a pláza, ahol a jómódú fiatalokat a banda tagjai sajátos módszerrel kevésbé forgalmas helyre csalják, ahol elveszik az összes értékeiket. A film nem bírál és nem von le következtetéseket, csupán bemutatja, hogy hogyan működik a faji előítélet és a hatalomgyakorlás módozatai.

Наблюдение, основанное на реальных случаях травли подростками друг друга. В центре Гетеборга группа мальчишек от 12 до 14 лет с 2006 по 2008 год совершила около 40 ограблений других детей. Для этого ворами применялась тщательно продуманная схема под названием «трюк с братом», основанная скорее на продвинутой ролевой игре и бандитских понятиях, нежели на физическом насилии.

W centrum handlowym w Göteborgu pięciu nastolatków podchodzi do grupy dwóch młodszych chłopców i pyta która jest godzina. Gdy jeden z nich wyciąga telefon komórkowy, aby udzielić odpowiedzi, zostaje oskarżony, że ukradł go młodszemu bratu starszego chłopca. „Telefon wygląda na taki sam”, podkreśla nastolatek. I choć oskarżony gwałtownie zaprzecza, zgadza się, aby wyjść razem z grupą z centrum handlowego i skonfrontować się z domniemanym właścicielem telefonu. Tak rozpoczyna się okrutna i przewrotna gra, w której banda starszych chłopców staje się oprawcą, a młodszych – ich ofiarą... Inspiracją dla „Gry” były prawdziwe zdarzenia. Parę lat temu w Göteborgu grupa nastoletnich ciemnoskórych chłopców okradała dzieci, stosując wobec nich przemoc psychiczną. Film wywołał ożywioną dyskusję w Szwecji. Obrazując współczesne szwedzkie społeczeństwo klasowe, reżyser Ruben Östlund chciał wywołać debatę nie tylko na temat rasizmu, ale również agresji, przemocy nieletnich i ich zachowania w grupie.

In central Gothenburg, Sweden, a group of boys, aged 12-14, robbed other children on about 40 occasions between 2006 and 2008. The thieves used an elaborate scheme called the 'little brother number' or 'brother trick', involving advanced role-play and gang rhetoric rather than physical violence.

Eine Gruppe von fünf somalischen Einwandererkindern wirft drei schwedischen Jungen vor, ein Handy geklaut zu haben. Sie fordern die schwedischen Jugendlichen auf, das Handy einem ihrer Brüder zu zeigen, dem sie es angeblich geklaut haben sollen. Die drei Schweden willigen ein und folgen den fünf Jungen ans andere Ende der Stadt. Dort werden die vermeintlichen Täter schließlich zu Opfern: Die Einwandererkinder rauben sie aus - ganz ohne direkte Gewaltausübung, nur durch subtile Rhetorik.

Филмът е проницателна възстановка на действителни събития, случили се между 2006 и 2008 г. в Швеция. В центъра на шведския град Готенбург група момчета на възраст между 12 и 14 г. обрали над 40 други деца чрез изпипана схема, наречена „малкия брат“ или „братски номер“. Успешната тактика включвала ролева игра и гангстерска риторика, вместо физическо насилие.

以雅尼克为首的几个黑人小孩，指控两个白人与亚裔男孩偷了他们的iPhone，然后胁迫他们四处游走，过程中还不停嘲讽、玩弄、霸凌，直到最后…。导演后座力惊人的新作，如解剖刀般凌厉划出瑞典境内的种族、社会与阶级问题；几乎一景一镜的长镜头，更像偷窥般残忍捕捉这群孩子的尴尬处境。近年最出色的瑞典新片，也让鲁本·奥斯特伦德被视为瑞典的下一个大师接班人。

In het centrum van Göteborg in Zweden, pleegde een groep Afrikaanse jongeren van tussen de twaalf en veertien jaar oud, misdaden op andere kinderen. Ze beroofden tussen 2006 en 2008 kinderen tijdens zo'n 70 gelegenheden. De dieven gebruikten een uitgebreid plan genaamd de "Broeder truc", waarbij ze geavanceerde rollenspel en benderetoriek gebruikten. Ze hoefden nooit hun toevlucht te nemen tot fysiek geweld of bedreigingen. 'Play' is een observatie over groepsdynamica en de effecten daarvan op het individuele gedrag, gebaseerd op waargebeurde gevallen van pesten. De film speelt bewust met de vooroordelen, en de verwachtingen dat het allemaal slecht zal gaan aflopen.

Dans un centre commercial de Göteborg, une bande d'enfants d'origine somalienne interpelle trois jeunes garçons suédois, prétextant reconnaître dans la main de l'un d'eux le portable de leur frère. Sans menace ni violence, mais par une habile rhétorique, ils parviennent à les convaincre de les suivre dans un long périple à travers la ville, pour finir par les dévaliser.

Η ταινία βασίζεται σε πραγματικά περιστατικά εκφοβισμού. Στο κεντρικό Γκέτενμποργκ της Σουηδίας μεταξύ 2006 έως 2008 καταγράφηκαν περισσότερες από 40 περιπτώσεις κλοπών από μια ομάδα παιδιών, ηλικίας από 12-14 ετών. Οι δράστες έκλεβαν άλλα παιδιά, χρησιμοποιώντας ένα σύστημα με το όνομα “ο αριθμός του μικρού αδελφού” ή “το κόλπο του αδελφού”, το οποίο συμπεριλάμβανε ένα προηγμένο παιχνίδι ρόλων και όχι χρήση σωματικής βίας.

In un centro commerciale di Gothenburg, cinque ragazzini di colore approcciano tre coetanei bianchi con la scusa di voler sapere l'ora ma con l'intento di rubare loro il cellulare.

Basado en hechos reales, cuenta la historia de unos niños negros de entre 12 y 14 años, hijos de inmigrantes, que robaban a otros muchachos con intimidación, utilizando a su favor el racismo y los prejuicios sociales.

Filmen är inspirerad av verkliga händelser där en grupp unga svarta pojkar vid åtskilliga tillfällen rånade andra barn i centrala Göteborg. Det uppseendeväckande med rånen var att de startades med hjälp av en skicklig retorisk fälla där hot eller våld inte användes. Det så kallade "brorsantricket". Rånarna använde sig också av den stigmatiserade bilden av den svarte mannen som existerar i vårt samhälle för att genomföra rånen. Detta trots att de bara var mellan 12 och 14 år gamla.

Це проникливе спостереження, засноване на реальних випадках знущань, а також боротьбі з расизмом та інтеграцією в Європі. У центральному місті Швеції, Гетеборзі, група хлопців віком від 12 до 14 років пограбувала дітей у близько 40 зареєстрованих випадках між 2006 та 2008 р. Злодії застосовували складну схему під назвою "братський трюк", що передбачає швидку рольову гру та риторику банди замість фізичного насильства ...

Certa tarde, dois miúdos passeiam num centro comercial para comprar um jogo de vídeo, entretanto, um grupo de crianças negras intercepta-os e acusa-os de terem um telemóvel que lhes pertence e que lhes tinha sido roubado. Os dois amigos ficam assim, semi-sequestrados pelo grupo que vai tecendo acusações e fazendo jogos psicológicos, tudo para ficar com o telemóvel. Uma narrativa densa que, sem nunca se transformar em violência explícita, deixa facilmente o espectador com um nó na garganta.